?

Log in

Бійцівський клуб

газета нової молоді

Social capital

  • less than 10
Name:
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ
Location:
Membership:
Moderated
Posting Access:
All Members

Якось холодними осіннім вечором 2000 року двоє хлопців сиділи на лавочці і пили пиво. Робити було нічого, тому вони сиділи і розмовляли про політику. Відверто кажучи справи тогочасної політики були в повному лайні, жити ставало дедалі гірше і ніхто нічого не робив для того, аби змінити це все. Десь у той самий час розгоралися грандіозні скандали, пропадали журналісти, по рукам ходили якісь роздруківки із записами голосу нашого неперевершеного президента Леоніда Даниловича Кучми. По телевізору показували якусь фігню в стилі нормального тоталітарного телебачення. Тому, як ви розумієте, розмова, яка йшла на цій лавочці за пляшкою пива, була дуже цікава і змістовна. Один, назвемо його Пташка, говорив, що коли усе так паршиво, як ми говоримо, то настав час щось змінювати, і не потрібно чекати поки прийде якийсь дядя і скаже: Чуваки, свабода пришла! Іншому, назвемо його Олекса, також хотілося змін, проте він вважав, що потрібно все змінювати поступово. Потрібно було б спочатку вступити в якусь досить помірковану, але впливову організацію, щоб згодом її очолити і цілком законним парламентським шляхом привести до влади. Вони довго сперечалися, час від часу бігаючи до найближчої підворотні посцяти, щоб було куди заправлятись пивом далі. Але в одному вони погоджувалися: зміни назріли і необхідно їх пришвидчувати, а от якими методами — це вже було питання.

Врешті-решт Пташка сказав, що можна отак все життя просидіти і пропиздіти нарахунок того, що робити, а що не робити, і запропонував почати робити хоч щось, а з методами розібратися потім.

Все-таки вірно сказано: Ніхто не відає шляхів Господніх. Жоден з цих двох навіть запідозрити не міг, наскільки перевернеться усе їх життя усього від однієї розмови за пляшкою пива. А тим часом події в столиці почали розвиватися все стрімкіше і стрімкіше. У повітрі літав дух Революції. Пташка і Олекса просто взяли і завалили якось пізно ввечері після чергового пива в офіс до якоїсь партії з питанням, чи є у них молодіжна організація і чи не хочуть вони приняти двух нових членів. Звісно в офісі сказали, що організація є і що вона навіть багаточисельна. Як потім з'ясувалося, що організація та складалася з невеличкої групки аполітичних єврейчиків, які поприходили туди на прохання одного партійного високопосадовця, який мітив у фюрери партії й приводив туди бозна-кого, щоб потім залучитися їх підтримкою. Хлопці знову подумали, цього разу серйозніше, ніж раніше (адже вже не потрібно було бігати у підворотню сцяти, і думати куди втікти від собачого холоду — вони вже мали приміщення, ще й у центрі Києва!) та вирішили, що саме ця партія як ніяка інша підходить для відшліфовування плану про захоплення влади у окремо взятій організації. Невздовзі з'ясувалося, що партія прогнила до дірок і не могла похвалитися нічим, окрім відомого імені та десятка активістів, що виписували їх партійну газету. Але Пташка і Олекса вирішили все ж довести свій план до перемоги. Тим часом політичні події в Україні почали розвиватися настільки швидко, що, здається, самі політики вже не встигали за ними. Відчувалося, що ось — ось станеться таке... Те, що режиму Кучми залишилось недовго стало зрозуміло всім. Але що далі? Це питання поки залишалось без відповіді. Втратити такий момент було б абсолютною дурнею. Тому Пташка й Олекса вирішили спробувати паралельно втілювати в життя й Пташкін план про силове захоплення влади.

Через декілька тижнів хлопці вже створили команду однодумців. Це було не важко, оскільки дух змін витав у повітрі й у розмові про політику, яку вони заводили в ганделиках, гуртожитках і скверах столиці з такими самими молодими хлопцями як і вони, потрібно було тільки сказати: А хулі ж ти отут такий розумний сидиш і нічого не робиш!? Співбесідник, ясна річ запитував: А що ж робити, що ти пропонуєш? Йому пропонувалося взяти участь у поваленні існуючого режиму. Від такої спокуси рідко хто відмовлявся.

Сама людина здатна багато на що, а гурт ідейних однодумців з чіткою ієрархією і дисципліною здатен перевернути світ з ніг на голову. Я не буду розповідати про ті проекти, що були реалізовані і що готувалися до реалізації, оскільки, можливо, колись я це буду розповідати на допиті, а я не хотів би бути неоригінальним. Тому ходімо далі. На зборах, які провела ОРГАНІЗАЦІЯ взимку біля однієї зі станцій київського метро (вона тоді нараховувала близько 12 чоловік, тому могла собі дозволити таку розкош — проводити збори прямо на лавочках, біля метро. Чому біля метро? Та тому що офіс партіїї був нашпигований СБУшними мікрофонами, як весільне поросятко) було вирішено доручити одній людині щільно займатися пропагандою, оскільки було зрозуміло, що без підтримки населення, будь-яка акція була б приречена на невдачу. Спочатку в це поняття входило лише розробка текстів листівок, але згодом визріла концепція літучки (маленької за обсягом газети, яка мала б передаватися з рук в руки). Справа у тому, що в той буремний час статті писалися просто на коліні за декілька хвилин, і повірте — це були просто геніальні статті, оскільки писалися не розумом, а душею. Літучка друкувалася на принтері і читалася переважно членами самої організаці, та декількома наближеними до неї.

Після декількох вдалих акцій хлопці разом з бійцями УНА-УНСО брали участь у доволі веселій бійці з міліцією на вулиці Банківській 9 березня 2001 року. Але оскільки організація не була публічною і не бажала лаврів переможця, її члени замість того щоб йти маршувати по Києву, як це зробили УНСО, тихо розчинилися у вечоріючому місті. Унсовців звісно взяли і посадили. І тут починається найсумніша частина історії, оскільки з'ясувалося, що ув'язнені унсовці не потрібні не лише владі, вони не потрібні взагалі нікому. Лідери опозиці публічно говорили, що унсоці провокатори. Та, твою ж мать!

Суспільство ставало дедалі апатичніше і скоро перестало ходити навіть на мітінги. Каральні органи розбушувалися. Організація ще провела декілька успішних операцій, але скоро Пташка вирішив, що настав час тимчасово розпускати організацію, бо за таких умов ніякої революції не буде, як її не прискорюй, зате активні її члени можуть загриміти за унсовцями. До того ж окремі наші активісти все частіше тоді почали помічати за собою "хвоста". Тому вирішили не з'являтися навіть у офісі партії. Всі члени залишилися добрими друзямі і домовилися зустрітися за більш сприятливих обставин.

Організація може й загнулась, але газета продовжувала своє мляве існування. Час від часу виходив новий номер, який з впертістю барана робив хлопець, що відповідав за пропаганду. Тепер в ній з'явилося більше матеріалів присвячених теорії. Одного разу навіть вдалося надрукувати її на типографії. Але її зміст м'яко кажучи не сильно подобався власникам типографії, тому з поліграфією на деякий час довелося розпрощатися. І от зараз з'явилася можливість і бажання донести цю газету до широкого читача завдяки мережі Інтернет.



Про що наша газета? Хороша робота клерком в банку — краща за славу і честь. А поступити дитину на юриста — це верх бажань наших матерів. Чоловіки забули свою головну і основну мету існування — перетворювати світ і боротися за свою честь. Замість того, щоб хоч щось змінити у цьому паршивому світі, українські чоловіки дивляться телевізор і жують горішки. "А нафіг мені щось вирішувати, там зверху є розумні люди, хай вони і вирішуть!" В такі моменти моя рука знову тягнеться до пляшки з запалюючою сумішшю...

Редактор Пташка.

Social capital

  • less than 10

Statistics